Проти України щоденно ведеться війна фейковими новинами, якими намагаються зламати дух України і українства. Зробити українців меншовартісними, бездержавними, «лузерами».
Тому цей фільм такий важкий, бо він — про правду.
Я вдячний за важливу пророблену роботу творцям стрічки, зокрема режисеру Руслану Горовому, продюсерам Михайлу Ухманю та Сергію Коновалу, всій творчій команді. Вони робили це для того, щоб імена героїв України назавжди закарбувалися в нашій історії. Бо про кожного героя має бути знятий фільм, написана книга або складена пісня, вірш. Вони цього точно заслуговують.
Був радий бачити на екрані наших Кіборгів, воїнів 93-ої бригади, Євгена Межевікіна, якому я вручав Зірку Героя. Воїнів 79-ки, 80, 93, 74 і інших бригад, які назавжди закарбувалися у моєму серці. І дуже важливо, щоб подібні подвиги закарбувалися у серці кожного українця.
Цей фільм варто подивитися і тим, хто хоче побачити мир в очах Путіна або росіян.
І це дуже гарне щеплення проти того, щоб не вірити російській пропаганді. І це дуже правильне рішення, яке почув від Михайла Ухманя, що це лише початок.
А далі будуть ще фільми про Савур-Могилу, про 32-й блокпост, Авдіївську промку, про Іловайськ, Широкино, Маріуполь. Це буде епопея правди.
Єдине прикро: щоб продемонструвати цей фільм, потрібні були зусилля волонтерів, які знайшли єдиний зал Будинку кіно, який готовий був його показати.
Радий, що сьогодні зі мною його дивилися і наші воїни, і моя дружина, і Ахтем-Ага, який пройшов катування і знає, за що і як він боровся, і яку ціну потрібно заплатити за свободу. Важливо знову і знову почути не тільки від героїв фільму, але і від самих воїнів, навіщо українці билися за кожний клаптик української землі. А тим, в кого ще виникають ці запитання, треба ставати більше українцями.
Від усієї душі усім, хто живе з Україною у серці, раджу подивитися фільм про наших героїв - «Трохи вище неба».
П.Порошенко
В зрительном зале Дома кино - тишина.
Не просто очень тихо, а гробовая тишина. Только слышны голоса героев фильма «Трохи нижче неба».
Воспоминания тех, кто стиснув зубы дрался за ДАП.
Через крики, матюки, через немогу и нехочу. Да, невозможно в часовом хронометраже рассказать про всех защитников Донецкого аэропорта. Невозможно в истории гибели четырёх бойцов, рассказать о всех тех, чьи жизни там в терминалах, (на пути «до» и «оттуда»), оборвали российские пули и осколки. Невозможно... Но Ruslan Gorovyi и тем, кто работал над фильмом, это удалось.
Фильм, бьющий наотмашь. По-военному. Зло. Не щадя твоих эмоций.
Так и должно быть. Только через слёзы и дрожь внутри, можно показать весь ужас войны, которую в наш дом принесла россия... Искусал все губы, пока смотрел. Вспоминал свой дикий страх там. Снова перед глазами - моя первая картина войны. Ночь. Мы в районе Селидово. Третий день принюхиваемся к войне. В стороне ДАПа - зарево. Словно пылает гигантский костёр, и его отблески зловеще отражаются в тяжелых октябрьских тучах. И тут картина дополняется выходами «Градов». Одновременно. С одной и другой стороны... Ты стоишь, как дурак с открытым ртом, смотришь на это, и не можешь поверить глазам. Я, наверное, так никогда и не пойму, как там можно было выстоять? Какой характер нужно иметь, чтобы не дрогнуть. Не сломаться. Драться насмерть. Отправить домой последнюю СМС «Прощайте, мои родные», сменить магазин в автомате, отправить ВОГ куда-то туда и продолжить бой. Ведь пока у тебя есть хотя бы один процент на победу, нужно продолжать бой. Битву за Украину...
p.s. Очень надеюсь, что скоро фильм «Трохи нижче неба» покажут по украинским телеканалам.
Понятное дело, что не по всем. Некоторые телеканалы уже стали рупорами кремля.
Но всё же...
Ветеран АТО А.Петров