Я часто сумую за тими роками.
За роками, коли так – було важко і страшно. Коли писав на ФБ бравурний пост, мовляв «все гаразд – прорвемося», а у самого кістки зводило від думки «що буде завтра?» Коли, бувало, засинав над ноутом – бо весь день пробігав між роботою і волонтерським фондом, а увечері сів написати щось на ФБ. Проте.
Були звершення. Не щось там глобальне, а прості і зрозумілі речі:
- Берці «Талан» на мембрані.
- Форма «укро-піксель», яку вдосконалювали через спільні засідання представників Міноборони, швейників і блогерів.
- Новий сухпай.
- Е-декларування.
- Фільми, які дивитися можна стало не тільки через відчуття патріотизму. Та багато всього.
Головне – було відчуття, що країна рухається в правильний бік. Що там, наверху – свої, і ці свої - рухають країну куди треба.
Хоча – ох і важко ж їм було! Язиком плескати – не мішки тягати.
У нас за попередні роки з’явилися цілі спільноти, які не робили ні чорта, крім як критикували владу. Тим самим ті дивовижні люди зайнялися знову – і не могли збагнути, чому мусить бути якось інакше?
А там, наверху, цього всього ніби не помічали – і наполегливо робили своє.
Команда президента Порошенка ніби задалася метою на кожну брехню відповісти реальним звершенням.
Їм – про страшного Кононенка. Вони – Україна піднялася на 7 пунктів в рейтингу корупції Transparency.
Їм – про «торгівлю на крові». Вони – припинили купувати газ у Росії та зробили так, що «Газпром» став винний «Нафтогазу», а не навпаки.
Їм – про бариг і мародерів. Вони – тим, що Україна увійшла в п’ятірку постачальників харчів до ЄС та збільшила частку ЄС в структурі зовнішньої торгівлі України до 42%.
Їм - про Іловайськ і Дебальцево. Вони - зробили ЗСУ одною з найсильніших армій світу, впровадили національну форму, берет «марун», берет морпіхів, вітання «Слава Україні».
Їм закидали Ліпецьку фабрику і зв’язки з Москвою. Вони - створили справжній ренесанс українського кіно і впровадили квоту у 75% на все українське на ТБ і радіо.
Тощо й тощо.
- Прибутковий океанський флот.
- Прибуткові Нафтогаз (як там зараз?) і Укрзалізниця (як там зараз?).
- Відкриття реєстрів майнових прав.
- Відміна печаток.
- Банківська система України стала рекордно прибутковою.
- Турбота про людей з обмеженими можливостями.
- ПроЗЗоРо.
- 200 з гаком нових відкритих підприємств.
- Томос і Помісна церква.
- І, нарешті, вінець - децентралізація.
Таке було – я пам’ятаю. Я читав стрічки новин, і пишався своєю країною.
Я бачив, як майбутнє втілюється – тут, поруч.
А нині…
А нині, вже півтора роки як, зелена влада силиться звинуватити команду Порошенка бодай в чомусь. Довести бодай якусь їхню провину.
І що? З Гладковського зняли браслет.
Справа про «Роттердам+» - закрита, а сам «Роттерадам» уже повернутий – на тлі безкінечних шахтарських страйків.
Проти працівників ДБР, що штурмували колекцію картин родини Порошенків, суд зобов’язав порушити кримінальну справу.
Єдина спроба засудити Порошенка - завершилася провалом.
Керівники ДБР вже розповідають, що їх примушують фабрикувати справи проти Порошенка.
І все це - за умови, що зеленим ну от просто конче треба доказати бодай щось, бо Зеленський пообіцяв, що Порошенка «чекає багато різних пригод і різних вироків».
Ну-ну)
Петро Порошенко продовжує робити своє – так само, як і раніше.
Так само допомагає боротися з COVID-19.
130 000 захисних костюмів, 50 000 тестів, а ще - маски, апарати ШВЛ, тощо і тощо.
До скандалу дійшло, коли Зеленський сфотографувався з лікарями, а вони - в костюмах від Порошенка.
Сьогодні у Петра Олексійовича день народження – йому виповнилося 55 років.
Навряд чи він прочитає цей мій допис. Але хотів би побажати йому здоров’я і сил.
То нелегко – «будувати Україну на злість українцям», як казав гетьман Павло Скоропадський.
То тяжко - робити справу, а взамін вислухувати кілометри брехні і наклепів.
Але Україна міняється. І міняється на краще.
Так, міняється важко і болісно – як безліч націй до нас. Інакше не буває – на жаль.
Дякую, Президенте.
Дякую за плече, біля якого кортить стояти. Пліч-о-пліч.
Д.Калинчук
Одні кажуть — йому ще тільки 55, інші — вже 55.
І одні, і другі праві…
«Вже» — значить багато що зроблено.
Але ще багато чого попереду, багато чого ще треба зробити.
У Петра Порошенка - безліч опонентів і критиків. Українці чомусь саме у Порошенкові хотіли бачити ідеального президента в ідеальній країні.
Після Революції Гідності і всенародного піднесення, очікування до нього були завищені.
Тільки люди забувають, що у нас і країна не ідеальна, і народ - не ідеальний.
Та й президентів, як і людей, ідеальних не буває.
Крім того, українці тверезо не оцінювали, в якому стані він отримав країну після Януковича.
Зокрема, економіку та армію… Всі тоді сподівались на якесь диво.
Я й сама була до нього вкрай критичною, особливо на початках його президенства… Хоча, на фоні теперішньої влади, і кадрова політика Порошенка, й інші помилки та скандали його часів, виглядають не такими зашкварними.
Але оцінювати президента треба насамперед за коефіцієнтом корисної дії - за тим, що зробив для держави за час своєї каденції.
А зробив Порошенко, погодьтесь, чимало, особливо за останні роки свого президенства. Значно більше, ніж усі попередні керівники країни, разом узяті.
А ще, за час каденції Пороха, в Україні було збудовано «з нуля» більше 200 нових сучасних підприємств:
Ось ТУТ є інтерактивна карта, де можна подивитися усі ці збудовані заводи та фабрики.
Та найважливіше, що він здійснив незворотні кроки!
Зараз бачимо: як би наступники не намагались знівелювати це, у них мало що виходить.
Н.Балюк