Після того, як командир частини доповів начальнику і отримав від нього вказівки, свобода прийняття рішень в нього вельми обмежена.
Єдиний, хто вільний у прийнятті військових рішень, це головнокомандувач ЗСУ - начальник ГШ.
Командир дійсно може проігнорувати наказ, але лише якщо він впевнений в його злочинності. Як це зробили свого часу командири деяких частин в Криму стосовно наказів Березовського.
Вчорашній інцидент дійсно продемонстрував рівень деморалізації і втрати орієнтирів в армії.
І я згодний з тими, хто вважає цей наїзд ДБР черговою спробою перевірити, чи не дозріли вояки до капітуляції. Точно як куховарка зазирає під кришку і пробує картопельку на готовність. А заодно і принизити військових, продемонструвавши їм хто в домі хазяїн.
Але нинішній режим знову забув, що в будь-яку гру, навіть ту, за яку виховательки соромлять хлопчиків у садку, можна грати вдвох.
Вчора відбулося дві знакові події: армія звернулася до суспільства, і суспільство піднялося на захист своїх вояків.
ЗЕлені ублюдки не лише вимушені були давати задню, а й цим укріпили впевненість Збройних Сил у тому, що суспільство їм все ще вдячно, що воно не допустить приниження і розправи над військом.
Українці стоятимуть пліч-о-пліч з власною армією.
Бо ЗСУ, на відміну від усяких "беркутів" ДБР, НАБУ, АВАКУ, - є плоттю від плоті українського народу, його дитиною - жаданою і любимою. Вояки мають це знати.
В.Саркісян
