Під час, та й після завершення його каденції в якості Голови Одеської Обл Адміністрації, до одеських думок дослухувалися мало, зазвичай розповідаючи нам, як ми "недооцінили реформатора".
Ну, гаразд.
По-перше, і це головне: з моменту наруги над державним кордоном України, я вважаю Міхеіла Саакашвілі ворогом.
Так само, як ворогами вважаю його тодішніх поплічників і тих, хто його підтримав - зокрема, Садового.
Це назавжди. Оскарженню не підлягає.
А тепер - по порядку.
Вперше я побачив Саакашвілі по телевізору восени 2003 року.
Тоді, коли били Шеварднадзе. Били його в прямому сенсі - старого, сидячого, по голові.
Лікуючий Саакашвілі мені не сподобався одразу, - я взагалі не люблю чоловіків із ротом слинявого херувіма.
Втім, Грузія та її вибір мене не обходив, і я забув і про Саакашвілі, і про "трояндову революцію" надовго: Україна переживала власний Майдан. Чув про якісь епохальні реформи, про нібито зліт технологій, але на ринку ІТ, якими я тоді займався, Грузії як не було доти, так і не стало після "Трояндової революції".
Отже, не цікаво.
Вдруге я звернув увагу на Сакартвело 2008 року. Мене тоді вразило, що країна, що так пишалася своїми збройними силами (а вона пишалася), капітулювала на п’ятий день.
Вразило те, що умови капітуляції обговорювали взагалі без Грузії, вона прийняла їх беззастережно, а після ганебної капітуляції Саакашвілі залишився на посаді.
"Істеричний слабак з ярликом на княжіння", - сказав я собі, і забув про Саакашвілі аж до 2014.
"Відважний Міхо" на Майдані мені не запам’ятався, грузинські вибори та його втеча - також.
Сплив він трішки пізніше, коли організували сумнозвісну "раду реформ" і він почав лобіювати на посади в Уряд різний непотріб а-ля Абромавічуси та інші інвест-заробітчани з російським анамнезом.
Пам’ятаю день призначення Саакашвілі в Одесу.
Мій тодішній редактор пішов на представлення, а я просто вештався площею під ОДА, набирався вражень, бо мені зненацька заказало статтю про цю подію одне солідне видання - у них "загубився" кореспондент.
Пам’ятаю, як переможно сяяв Ківалов, щойно він вийшов після церемонії, як він заспокоював свою тусовку, мовляв, все гаразд.
Пам’ятаю, яким бодрячком вийшов звідти Ківан.
І, нарешті, паркан з бульдозером, хамство на адресу не найгіршого тодішнього прокурора області Говди і фраза Саакашвілі: "Ми послє Майдана, рєбята" - я і трактор! - змінили моє ставлення до нього на презирство.
Після цього, була брехня Боровика і небажання самого Саакашвілі розмовляти з волонтерами в присутності запрошених ними журналістів.
Була спроба підкупу волонтерської спільноти шашликами на природі.
Була відповідь Сакварелідзе: "Я не хочу в это лезть, в Киеве все решили", на звернення "Групи 2 травня" стосовно недоліків процесуального керівництва розслідуванням подій 2014 року.
Потім була митниця і вперше - невиконання плану.
В Україні не було жодної митниці, яка б в рамках експерименту не надала б коштів на будівництво доріг (Одеса-Рені була в планах Кабміну, саме на неї мали піти гроші з перевиконання плану митних зборів).
Кожна область будувала дороги за ці кошти.
Крім Одеської.
Були істерики і вибивання грошей з державного бюджету - навіть ціною скорочення оборонних витрат.
Був незаконний підпис на відчуженні землі МО під будівництво на Леонтовича.
Були автівки і пальне від Ківана.
Був знову недолугий Боровик, та ще один бевзь з підробним орденом Червоної зірки у перших заступниках - забув, як його.
Було повне нехтування законами і браконьєри в заповідниках.
Була запойна Маша Гайдар, провалена програма "Доступні ліки" і - вперше в області! - дефіцит знеболювальних для онкохворих.
Було, нарешті, позбавлення ОДА права розпоряджатися грошима кількох обласних програм, - навіть наша кострубата і ватна облрада не витримала.
Що він тут ламав, крім законів, систем життєзабезпечення ключової області, фасаду морвокзалу і відновленого через тиждень паркана, - я не знаю.
Що він тут побудував, крім кримінальних оборудок на митниці, стійкого несприйняття більшістю обивателів постмайданної влади і картонного "случкіного доміка" на газоні перед ОДА, - я теж не знаю.
І, так, я "мочив" Саакашвілі весь час його каденції в Одесі.
Публічно. В пресі, в інтерв’ю, на брифінгах. І тут - у Фейсбуці.
Тоді - за пресловутими стандартами, з неспростовними фактами і цифрами, бо вважав його ідіотом, бо сам на дармові піцци і крихти з барського столу не ласий.
Після злочину з наругою над кордоном, не вважаю себе зобов’язаним дотримуватися "стандартів".
Ворог - є ворог.
Хай у нього навіть діти плачуть і канарейка сумує.
От так.
Володимир Саркісян