Это была така собі тиха жіночка, дуже спокійна, виважена, неторопливая.
Она варила самый вкусный в мире борщ с перетёртыми помидорами и товченим салом з часником, наводила дома красоту с кружевными салфетками и казала, що чоловіка треба годувать!
Никогда ни с кем не спорила, не ругалась, верила в силу Бога и вареників з вишнями.
И при этом рулила дедом и своими сыновьями железной рукой.
Как-то у неё это получалось: вроде оставаться в тени, но чтоб кто-то матери слово поперёк сказал - никогда!
Каждое лето она гостила у нас в Марике по несколько месяцев, и пыталась меня как-то утихомирить.
Зашивала втихаря мои рваные джинсы, казала «Таню, одягни кохту та їж мнясо, бо худа аж світишся», и коментировала моих кавалеров:
- Такий гарний хлопчик, як дівчинка. Нашо ото тобі надо – все життя від нього бабів відганяти…
- Оцей гарний, вгодований. Тіки шото старший занадто. Йому вже 30?
- Оцей нічогенький такий, чистенький. На кого вчиться? Біолог? Тю…шо воно таке?
Один раз я вернулась со свиданки. Бабушка спрашивает, что делали, где гуляли.
Говорю – по парку шастали, на колесе катались, потом зашли в Дом пионеров пописять.
- Попісять? Таню?! Ти гуляла з хлопцем і сказала йому, що пісяти хочешь?
- Ну да. Сказала.
- Боже, боже. Я колись аж до ранку гуляла, звісно з дідом твоїм, думала всцюся, але не призналася. Бо це ж стидно! Він тебе кине, той хлопець!
Кажу:
- Та не кине, він за мною третій рік ходить. А якщо кине, родители облегчённо вздохнут, бо він в Росії.
Бабушка как-то притихла, но промолчать-таки не смогла.
- Ти, Таню, як з ним гулятимеш знову – пісяй. Не стримуйся. Можешь навіть у носі длубатися. А отой, біолог, він звідки?
- Та наш, з Маріка.
- О, бери його. Нашо тобі та Росія здалась? А біолог – то не страшно, батько його на завод візьме, будуть з нього люди!
І пошепки:
- Нам ще лаптєй в хаті не вистачало…
Таня Адамс
___________________
А моєму дядькові, у юності, рідня в Дніпропетровську прямим текстом говорила, без усякої довбаної політкоректності: "Женя, одружуйся з ким хочеш, тільки не з кацапкою".
