gorlis_gorsky (gorlis_gorsky) wrote,
gorlis_gorsky
gorlis_gorsky

Якби не Жулька, Україна була б вже в НАТО

Тимошенко "гальмувала" процес ПДЧ.
Напередодні саміту в Бухаресті в 2008 році, Вона відмовилася взяти участь в засіданні Комісії "Україна-НАТО", а також зустрітися з генсеком НАТО - демонструючи, тим самим, що Україні рано надавати ПДЧ, раз навіть всередині влади є різні позиції з цього питання.
Ще раджу тим, хто забув, знайти виступ Тимошенко на Мюнхенській конференції в 2009 році - там вона взагалі ставила під сумнів необхідність руху України в НАТО


Натомість, Юлія Тимошенко на посаді прем'єр-міністра України у 2008 році, видумувала якусь міфічну "Систему європейської безпеки".
Вкотре вибір шляху розвитку країни та реалізація одного з її стратегічних завдань виявилися заручниками досягнення особистих цілей, а кон’юнктурне рішення однієї людини одним махом перекреслило результати багатомісячної роботи десятків людей


Ще у 2008 році політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач попереджав, що ''Європейська система безпеки'', яку пропагувала Тимошенко, обернеться для України російською окупацією.

Однак цей факт зовсім не заважає лідеру "Батьківщини" маніпулювати питанням членства в НАТО і сьогодні та використовувати його в своїх передвиборчих агітках вже в 2018. Історія повторюється?

В ході виступу на ініційованому нею Національному форумі "Нова стратегія миру і безпеки" Тимошенко заявила, що Україна повинна була отримати членство в НАТО в обмін на відмову від ядерного статусу. Однак через слабку позицію у відстоюванні національних інтересів країна втратила цю можливість.

"27 років ми вели неефективну дипломатичну, оборонну політику і політику з безпеки. Треба визнати: відмова від ядерної держави – наша історична помилка. Ми тоді могли стати членами НАТО, якби були непохитні у відстоюванні національних інтересів ", – сказала лідер "Батьківщини".

Однак Тимошенко чомусь забуває додати, що й сама брала активну участь у тій неефективній дипломатичній, оборонній і безпековій політиці. У той час Юлія Володимирівна на посаді прем'єр-міністра України вдало ховалася за "чарівну" словесну формулу – "Європейську систему безпеки", якої ніколи не існувало, як дієвої системи, але був політичний міф, що давав змогу певним політикам ним активно спекулювати.

"Якщо наша країна і мала якісь шанси отримати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на саміті альянсу в Бухаресті у квітні 2008 року, то після візиту Юлії Тимошенко до Брюсселя вони розтанули остаточно. Укотре вибір шляху розвитку країни та реалізація одного з її стратегічних завдань виявилися заручниками досягнення цілей особистих, а кон’юнктурне рішення однієї людини одним махом перекреслило результати багатомісячної роботи десятків людей", – описує тодішні події в свій колонці на dt.ua журналіст відділу міжнародної політики Тетяна Силіна.

"І в цьому сенсі роль Юлії Тимошенко в історії розвитку відносин України з НАТО мало чим відрізняється від ролі Віктора Януковича, який відвідав штаб-квартиру альянсу восени 2006 р. і зірвав отримання Україною ПДЧ на саміті в Ризі. Правда, Віктор Федорович був послідовним у своїх діях і жодних листів на ім’я натовського генсека разом із президентом і спікером не підписував...

Юлія Володимирівна свій підпис під відомим "листом трьох" поставила і, судячи з усього, вирішила, що на цьому її зобов’язання, зафіксовані в коаліційній угоді щодо натовського питання, закінчуються. Роль агітатора та пропагандиста євроатлантичного майбутнього України – не для претендента на пост президента, котрий прагне отримати 50% плюс один голос населення країни. Тому що це не в її, Тимошенко, інтересах.

У Брюсселі, відкидаючи можливість для України приєднатися до ПДЧ в Бухаресті, вона йшла своїм "еволюційним шляхом — крок за кроком".
Один крок – у бік Москви, куди їй доведеться їхати через три тижні й на два фронти вести боротьбу за зміну схеми газопоставок.
Другий – у бік Партії регіонів, підтримка якої їй, не виключено, дуже скоро буде потрібна в боротьбі з президентом.
Третій – на електоральний Схід, симпатії якого їй як повітря потрібні для реалізації головної мети...", – йдеться у статті Силіної.

________________________

Або - класика жанру: позиція Тимошенко щодо Грузії.
У вересні 2008-го, коли в Раді розглядалася постанова про засудження російської агресії, БЮТ не дав жодного голосу за визнання Росії агресором.
Від Тимошенко тоді чомусь не було заяв на захист Грузії і заяв про засудження Росії.
А тодішній лідер фракції БЮТ Іван Кириленко взагалі дійшов до формулювань, що агресор - це мало не сама Грузія.

(с)
Tags: Грузія, Жулька, НАТО, вибори, тимошенко, юлька
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 0 comments