Поруч сидить моложава бабуся з онуком років 7-8.
Заходить військовий в однострої, - засмагле лице, погляд людини, яка бачила все.
- Доброго дня, пане капітан! - голосно привітався хлопчик.
Очі чоловіка засяяли тисячами сонечок: Слава Україні! - привітався.
- Героям слава! - хлопчина підскочив на місті: з ним розмовляють, як з дорослим!
- А звідки ти знаєш, що я капітан? - питає чоловік, посміхаючись.
- Я вже дорослий, я все про нові знаки розрізнення знаю! - з гордістю хвалиться малий. - Коли я виросту, я теж буду Батьківщину боронити!
- Рости, синку, до того часу, як ти підростеш, ворога вже не буде.
Хлопчик, дивлячись йому в очі:
- Буде. Я бачив, там дітей готують воювати. Вони нас ненавидять.
В очах чоловіка промайнув нестерпний біль, але він посміхнувся і сказав:
- Не прийдеться, синку, вам, тобі - не прийдеться. Вір мені.
Офіцер вийшов, а малий їхав мовчки, зосереджено про щось думаючи.
О.Печеніжська
