Їду в метро. Поруч сидить моложава бабуся з онуком років 7-8. Заходить військовий в однострої, - засмагле лице, погляд людини, яка бачила все. - Доброго дня, пане капітан! - голосно привітався хлопчик. Очі чоловіка засяяли тисячами сонечок: Слава Україні! - привітався. - Героям слава! - хлопчина підскочив на місті: з ним розмовляють, як з дорослим! - А звідки ти знаєш, що я капітан? - питає чоловік, посміхаючись. - Я вже дорослий, я все про нові знаки розрізнення знаю! - з гордістю хвалиться малий. - Коли я виросту, я теж буду Батьківщину боронити! - Рости, синку, до того часу, як ти підростеш, ворога вже не буде. Хлопчик, дивлячись йому в очі: - Буде. Я бачив, там дітей готують воювати. Вони нас ненавидять. В очах чоловіка промайнув нестерпний біль, але він посміхнувся і сказав: - Не прийдеться, синку, вам, тобі - не прийдеться. Вір мені. Офіцер вийшов, а малий їхав мовчки, зосереджено про щось думаючи. О.Печеніжська
