April 1st, 2018

Іронія долі зрадофіла

Поет Олександр Олесь, навколо поховання якого деякий час тому розвернулися пристрасті – був ще той зрадофіл. Позаяк Олесь був симпатиком Грушевського, Винниченка та Петлюри, то про владу гетьмана Скоропадського, яка у 1918 р. розбудовувала в Україні економіку, фінанси та армію, Олесь відгукувався виключно в дипазоні від “критично” до “глузливо”.

Ба більше, - після арешту Петлюри, Олесь відмовився спілкуватися з Дмитром Донцовим (отим самим, що став творцем українського інтегрального націоналізму), бо на відміну від зрадофіла Олеся, Донцов тоді був не просто правовірним гетьмано-ботом, а ще й тодішнім Мінстецем – очолював гетьманську Українську телеграфну агенцію.
Уникав Олесь спілкування також з Липинським і Міхновським – знову таки, через їхнє ставлення до Гетьмана і гетьманату.



У листопаді 1918 р., у зв’язку з програшем у війні Німеччини і перемогою Антанти (пов’язаною угодою з Росією), перед Гетьманом постало питання визнання України Антантою.
Антанта відмовлялася вести переговори з будь-якими сепаратними утвореннями – лише з представниками Росії. Рішення було очевидне – об’явити себе правонаступницею Росії і укласти угоду з англійцями та французами від її імені (тим більше – французи самі до цього підштовхували).
Розбудувати власну армію… А там…


Так з’явилася гетьманська Грамота про федерацію з Росією.

Серед тих, хто виступив проти визнання України Антантою, був Олесь – його вірші у той час вітали протигетьманське повстання Директорії, яке переговори з Антантною перекреслило назвжди і залишило Україну з Москвою сам на сам.
Чхати, що про істиний сенс Грамоти про федерацію гетьманці криком кричали – ліваки Винниченка казали зовсім інше, а гетьмано-ботських газет Олесь, звісно, не читав.


Усе це не завадило Олесю, втекши у 1919 р. на Захід від більшовиків (вони припхалися зразу, як його другани Винниченко і Петлюра розвалили адміністративну систему і армію), розразитися там обуреним:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.


Бачте, яка вона – доля?
Все життя бути зрадофілом, але щоб твоїм перепохованням займалися гетьманоботи порохоботи.


А кому ще?


Дмитро Вовнянко

На жаль, певна кількість френдів досі сприймають Петлюру як героя і державотворця

Це - міф, вельми стійкий і вельми шкідливий.
Стійкий - бо над його створенням працювали водночас і УНРівська, і більшовицька пропаганди.
Шкідливий - бо гасла Петлюри, Винниченка, Порша та іншої лівоти, що дорвалася до влади в Україні в часи Перших Визвольних змагань, в наші маси вкидають ще й зараз - сучасні популісти, "антикорупціонери" та інші прожирателі грантів від європейської лівоти.

До чого призводить слідування тим гаслам, свідчить історія Перших Визвольних змагань.
ВСЯ.

Визвольні змагання 1917-1920 рр. були першою спробою українців створити власну державу і як кожна перша чарка, ця спроба стала колом – боротьба за незалежність була українцями вщент програна.
Наші закляті друзі-рускамірци з цього роблять карколомний висновок – українці до створення власної держави, мовляв, нездатні.
Причому, що характерно, причиною програшу тих змагань і рускамірци і свідомі українці називають одну й ту саму – народ не підтримав самостійників і буржуазних націоналістів.
Парадокс, носії ідеологій-антогоністів повторюють тезу створену людьми, яким були чужі водночас і російська великодержавність і незалежна Україна – російськими більшовиками.

По закінченню Громадянської війни, більшовики доклали титанічних зусиль, аби виставити Центральну Раду, Директорію та усі уряди УНР збіговиськом шовіністів.
«Директорія українська – контрреволюційна буржуазно-націоналістична центральна владна установа на Україні, створена лідерами буржуазно-націоналістичної партії» - стверджувала Велика Радянська енциклопедія. Ще й зараз цієї точки зору дотримуються не тільки російські історики й публіцисти, але й чимало наших громадян. Проте, твердження ВРЕ – зухвала брехня від першого до останнього слова. Насправді, найбільшою трагедією Перших визвольних змагань для України було те, що провідниками українського національного відродження стали ледь не найближчі ідейні соратники більшовиків.

Представництва всеросійських партій.
Дослідження партійної приналежності лідерів Центральної Ради та Директорії показує – всі вони належали до партій соціалістичного спрямування.
В. Винниченко, М. Порш, В. Чеховський, Б. Мартос, І.Мазепа, С. Петлюра й багато інших, були членами Української соціал-демократичної робочої партії (УСДРП).
У свою чергу, М. Грушевський, П. Христюк, О. Севрюк, Д. Одрина, М. Шаповал, О. Жуковський, М. Голубович, тощо, представляли Українську партію соціалістів-революціонерів (УПСР).
Обидві організації позиціонували себе не як самостійна організації, а як представництва відповідних загальноросійських партій, відповідно – РСДРП та ПСР.
Варто зазначити, що членами РСДРП до 1917 р. були Л. Троцький, В. Ленін, Я. Свердлов, Ф. Дзержинський та інші майбутні лідери російських більшовиків, а до партії есерів належав командарм Муравйов, чиї горлорізи мордували Київ у лютому 1918 р.

Українська соціал-демократична робоча партія виникла у результаті Collapse )

Игорь Айзенберг: страна меняется, и всё будет хорошо!

Итак, я был в Украине.
Побывал в родной стране, в Ужгороде, в котором вырос, после трехлетнего перерыва.
Читал лекции украинским студентам.
Много разных очень светлых чувств в связи с этим. Но мне хотелось бы поделиться прежде всего не чувствами, а впечатлениями. Чувствами я уже поделился в Фейсбуке.
Поделиться мне хочется тем, что я увидел сейчас по сравнению с тем, что видел ровно три года назад – в марте 2015 года.
Изменений очень много.
Изменений не просто к лучшему, а очень глубоких и качественных.


Первое совершенно новое впечатление я испытал, сев во Франкфурте, где делал пересадку на пути из США, в самолет «Люфтганзы», направлявшийся в Киев.
Три года назад такой же самолет, выполнявший такой же рейс, был полупустым. На нем в основном возвращались в Украину люди, летевшие из США домой и делавшие во Франкфурте пересадку. Было несколько, видимо, дипломатов из разных западных стран.
Сейчас ситуация иная. Самолет не был до отказа заполнен, но свободных мест было очень мало. А летели в нем не только много возвращавшихся домой украинцев, но и ощутимо много иностранцев из разных стран. Судя по разговорам людей друг с другом, летели они и по делам (многие), и просто с целью посетить Украину в качестве туристов. Очевидно, что Украина для западных людей стала интересна. А это не может не радовать.


Следующее очень и очень приятное впечатление у меня было Collapse )

"Антикоррупционеры" за 4 года не пожертвовали ни одной гривны на украинскую Армию

Палий вчера в прямом эфире спросил Леща, дал ли он за 4 года войны хоть копейку на армию.
Бородатая гнида в ответ долго распинался, что он не ворует, как Порошенко.
Но он со своей подругой-диджейкой, у которой Серуня на содержании, пожертвовали 40 тысяч в Громадське Об"єднання "Таблеточки".
...Справочно: ГО "
Таблеточки" - это тот фонд, которым дочка кацапского олигарха Григоришина заведует!
(с)

"Кто не работает - тот ест! Учись, студент!"


У нас, оказывается, зарплата Президента страны меньше, чем зарплата "антикоррупционера".
Наверное, это круто.
У Шабунина за год зарплата 842 633 гривны.
Члены правления организации Татьяна Пеклун и Дарья Каленюк получили в ЦПК зарплату 647 тыс. гривен и 639 тыс. гривен соответственно.
Члены правления Александра Устинова и Анастасия Красносильская получили выплаты от ЦПК не в качестве зарплаты, а как доход от предпринимательской деятельности.
Их выплаты составили 590 тыс. гривен и 404 тыс. гривен соответственно.
Какой то Юрчишин Ярослав показал доход 1 млн 422 тыс.
А у Президента Украины - зарплата 336 тыс гривен за год.
Я, честно, до сегодня знал только фамилию Шабунина.
Костюм панды помню.
И еще какому то журналисту прострелил в табло.
Еще попадались набросы в стиле злочинной влады, Порошенко и Ко.
А кроме вот этого, есть реальные результаты работы этих ребят?
(с)