gorlis_gorsky (gorlis_gorsky) wrote,
gorlis_gorsky
gorlis_gorsky

Лихо від ідеалістів

Все більше я переконуюся що найбільша загроза для України – не корупція, не еміграція і навіть не Росія. Найбільша загроза – це ті наші громадяни, які досі живуть переконанням «ми наш – ми новий світ збудуймо!»
При чому, я маю на увазі не комуністів та інших шанувальників ідей Леніна, Троцького та Че Гевари.


Я про тих, хто оцінює навколишню реальність порівнюючи не зі зробленим раніше, а виключно зі своїми хатєлкамі.
Про тих, хто хоче ідеальної країни тут, зараз і негайно, при чому такої самої як на Заході.
При чому, не як все на Заході (німецької реєстрації, британських черг та французьких штрафів на дорогах вони не бажають) а тільки в тій частині, яка подобається їм особисто.
Я про осіб, які у всьому щиро прагнуть ідеалу.


Ідеалістом бути гарно і просто.
Воліти аби «справедливість для всіх» приємніше і простіше ніж думати як закрити нестачу суддів в Україні (біля 20% до речі).
Бажати соціальної політики як на Заході, всім подобається більше ніж підганяти роздуту раніше соціалку під можливості державного бюджету.
Вимагати аби мінімальна з/п була як в Австрії – це вам не думати як заохотити громадян зчепити зуби і відгризти ще невеличкий ринок збуту, який підніме ВВП країни на 1-2%.
Волати «ні корупції» - не роками керувати колективом, де кожен намагається поцупити як не пачку електродів, то десяток гайок – а як піймають за руку, заявляє «та ти сам такий, всі ви-керівники однакові!»


Ідеалісту не треба вислухувати потоків критики – на його боці моралісти всього світу.
«Хіба це погано, що кожна літня людина має гідну державну турботу?!» - запитує нас ідеаліст, і ми мусимо зізнатися – не погано.
А питання, де взяти на те грошей, ресурси і людей, які якісно турбуватимуться про літніх людей, а не відбуватимуть години (в чому знову таки виною буде держава) – цих питань ідеаліст не ставить.
«Хіба погано, якщо в України зарплатні будуть як у Польщі?»
Непогано. Але.
Скільки милих серцю ідеаліста літніх людей і бюджетників залишаться без пенсій, аби держава зменшила податки, і наскільки жорсткішим треба зробити трудове законодавство, аби підвищилася продуктивність праці (я знаю від заробітчан у Польщі, в ЯКИХ умовах вони там заробляють ті зарплатні) – це ідеаліста не цікавить.
Він не пропонує. Він гучно запитує.
«Хіба важко прокласти в Україні гарні дороги?»
Так, трясця, важко, бо грошей – обмежена кількість, а пан-ідеаліст хоче водночас аби дороги прокладали турки і аби український шляхобудівик не залишився без роботи.


І бог би з ними, з хаєлкамі ідеалістів – що узяти з убогих?
Лихо в тому, що спостерігаючи за різноманіттям ідеалістів від 1991 р. починаючи, я регулярно помічаю як найбільш горласті з них натхненно обростають садибами, машинами, яхтами та іншими предметами розкошів. Що знову таки не заважає їм не пропонувати, а гучно запитувати…
Бо виборці, які роблять ідеалістів владою – такі самі ідеалісти…


Я не знаю чому так – чому українці так схильні до ідеалізму?
Звідки це в нас? Українці завжди були відомі як гарні хазяї, а отже причинно-наслідкові зв’язки мусили б уміти будувати. Мусили б розуміти що безкоштовне сало існує тільки в мишоловках, а під солодкі казки лізуть під спідницю. Тим не менше, з цим стикаєшся знову і знову. І Бог би з ним, якби стикався я з цим лише серед осіб неосвічених, які все життя живуть казками. Але…


Гірко коли на ідеалістів скрізь і поруч наштовхуєшся серед людей інтелектуальних, яким ніби мали б зрозуміти що, по чому і звідки береться? Але ні.
Саме ці люди нагадують подекуди ПТУшників, що розглядають «Playboy»: жадане – поруч.
Пару разів побачивши Захід, вони переконані – все просто насправді!
Поміняти в державі кілька керівників – і Захід буде тут, за вікном.


Що поробиш? Гасло «курва, працюй» у нас сприймає людей набагато менше, ніж привабливо-солодке вакарчуковське «вимагай більшого».
Вимагати – не працювати, руки не сверблять.


На жаль, я знаю ще й історію.
«Землю зрадників – всім хто з царем» - це звучить набагато привабливіше ніж податки та козацькі реєстри Мазепи. Тільки закінчилася підтримка царя українцями-ідеалістами тоді чомусь латифундіями Меншикова і Малоросійською колегією.
«Землю – всім, права – трудящим, диктат української мови» зразка Винниченка і Петлюри звучать набагато привабливіше ніж земельні, освітні та судові реформи гетьмана Скоропадського.
Лихо в тому, що перемога Винниченка та Петлюри над Скоропадським призвела в результаті до зникнення України, до Голодомору та до русифікації.
Не могла не привести, по суті.


Історія України доводить – успіху українці раз за разом добивалися там, де діяли за огидним принципом «курва працюй». Там – де під три чорти посилали ідеалістів.

Та як довести це ідеалістам сучасним?

Д.Вовнянко
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 1 comment