gorlis_gorsky (gorlis_gorsky) wrote,
gorlis_gorsky
gorlis_gorsky

Іронія долі зрадофіла

Поет Олександр Олесь, навколо поховання якого деякий час тому розвернулися пристрасті – був ще той зрадофіл. Позаяк Олесь був симпатиком Грушевського, Винниченка та Петлюри, то про владу гетьмана Скоропадського, яка у 1918 р. розбудовувала в Україні економіку, фінанси та армію, Олесь відгукувався виключно в дипазоні від “критично” до “глузливо”.

Ба більше, - після арешту Петлюри, Олесь відмовився спілкуватися з Дмитром Донцовим (отим самим, що став творцем українського інтегрального націоналізму), бо на відміну від зрадофіла Олеся, Донцов тоді був не просто правовірним гетьмано-ботом, а ще й тодішнім Мінстецем – очолював гетьманську Українську телеграфну агенцію.
Уникав Олесь спілкування також з Липинським і Міхновським – знову таки, через їхнє ставлення до Гетьмана і гетьманату.



У листопаді 1918 р., у зв’язку з програшем у війні Німеччини і перемогою Антанти (пов’язаною угодою з Росією), перед Гетьманом постало питання визнання України Антантою.
Антанта відмовлялася вести переговори з будь-якими сепаратними утвореннями – лише з представниками Росії. Рішення було очевидне – об’явити себе правонаступницею Росії і укласти угоду з англійцями та французами від її імені (тим більше – французи самі до цього підштовхували).
Розбудувати власну армію… А там…


Так з’явилася гетьманська Грамота про федерацію з Росією.

Серед тих, хто виступив проти визнання України Антантою, був Олесь – його вірші у той час вітали протигетьманське повстання Директорії, яке переговори з Антантною перекреслило назвжди і залишило Україну з Москвою сам на сам.
Чхати, що про істиний сенс Грамоти про федерацію гетьманці криком кричали – ліваки Винниченка казали зовсім інше, а гетьмано-ботських газет Олесь, звісно, не читав.


Усе це не завадило Олесю, втекши у 1919 р. на Захід від більшовиків (вони припхалися зразу, як його другани Винниченко і Петлюра розвалили адміністративну систему і армію), розразитися там обуреним:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.


Бачте, яка вона – доля?
Все життя бути зрадофілом, але щоб твоїм перепохованням займалися гетьманоботи порохоботи.


А кому ще?


Дмитро Вовнянко
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 0 comments