Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть.
Політично ж, його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції, його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І прізвища найвідоміших зрадників, таки варто нині нагадати:
В‘ячеслав Кириленко,
Юрій Костенко,
Роман Зварич,
Іван Заєць,
Ігор Юхновський,
Ігор Тарасюк,
Іван Драч,
Дмитро Павличко,
Володимир Черняк.
Можливо, не усі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та агресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища:
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».
Олег Манчура
