gorlis_gorsky (gorlis_gorsky) wrote,
gorlis_gorsky
gorlis_gorsky

Тверской работает против Украины

Руслан Джабб:
"Ми не маємо їм співчувати, ми не маємо їм допомагати, ми не маємо їх рятувати. Ми їм нічого не винні, і вони нам нічим не корисні.
На початку війни ми шукали серед них друзів, і це було логічно - будучи беззахисним перед ордою, що насувається сподіваєшся знайти у її лавах співчуття і допомогу. Нехай, ми всі через це пройшли. Але набіса нам це зараз, коли ролі у протистоянні суттєво змінились на нашу користь? Може вже час, чорт забирай, перестати боятись і шукати захисту?
Чи це фантомні болі втраченої любові? Не відпускає, на п'ятому році війни не розібрались, де проходить лінія розмежування? Шукаємо людське у колись рідній багатьом з нас потворі, хочемо любити якщо не весь, то хоча б частину братнього народу, просто тому, що звикли його любити? Відчуваємо спільність? "Вони ж майже наші", так? Ваше право, але хоч називайте речі своїми іменами.
Російський опозиціонер - це російський опозиціонер, і нічого більше. Він нам не друг і не спільник, більше того, скоріше за все він - наша проблема. Особливо якщо він активний і все ще живий у 2018 році, бо Росія це країна, де такі характеристики не співпадають в одній людині просто так.
Але нехай, якщо брати до уваги навіть лиш кращих з них, їх проблеми з Путіним говорить лише про те, що у них проблеми з Путіним.
Що це для нас? Нічого, це нас не стосується.
У нас немає проблем із Путіним, у нас проблеми з Росією.

Їх ціль - Росія без Путіна, наша ціль - світ без Росії.
Прийнятний (я не хочу використовувати у цьому контексті слово "хороший") для нас росіянин - це той, що має ту ж ціль. Чи є сенс їх шукати? Нам ні. Забагато зусиль, замало користі, жодного практичного сенсу. Спецслужбам, коли вони матимуть необхідні ресурси - так, звісно. Для чого? Щоб використовувати як
інструмент дестабілізації. А якщо інструмент при цьому постраждає? Буде прикро.
Боротьба сучасної російської опозиції, навіть якщо вона не штучна - лише боротьба за місце біля корита, за себе, за амбіції або, в окремих випадках, за свою країну. За свою країну.
Вони це роблять не для нас, не заради нас, а для себе. Нам до того що?
Влип в історію? ФСБ взяло за яйця?
Прикро, друже, але це твоє життя, твої рішення і твої проблеми. У нас своїх вдосталь.

А, то ти це робив заради нас? Для нас? За вільну Україну?
Ну нічого собі, це дуже приємно. Спасибі, ми назвемо на твою честь якусь вулицю звільненого Єнакієво.
А поки - прикро, друже, але це твоє життя, твої рішення і твої проблеми.
У нас своїх вдосталь. Твоя жертва марна і нічим нам не корисна. Ти статистична похибка, дрібна корозія на механізмі велетенської фашистської машини. Що поробиш, друже. Shit happens.

Не знаходьте собі зобов'язання там, де їх немає. Є важливіші речі.
Що ж робити з тими, що їдуть до нас?
Дорослішати і сприймати їх правильно. Як чужинців з ворожого табору або як гостей. Ставити рамки. Ставити на місце.

Сприймати їх апріорі і превентивно як проблему, а не як рішення. Як перешкоду, а не як допомогу.
Як ворога, а не як друга, звести взаємодію до мінімуму. Звести сприйняття до нуля.
Можливо, вони хороші. Можливо, вони свої. Можливо, хтось з них, дійсно. Не виключаю, час покаже. А до того...

Знаєте, колись розумні люди придумали таку річ, як карантин.
Те, або тих що прибувають із зони, ураженої небезпечною хворобою, перш ніж дозволити перетнути кордон, утримують у спеціально відведеному місці, аби пересвідчитися, що вони не є носіями відповідних збудників та не становлять загрози. Це логічно і розумно.

Логічно і розумно, здавалося б. І тільки українці, щойно побачивши привезену з району тотальної ментальної пандемії росіянина кидаються його обнімати, цілувати, облизувати у різні отвори, обмінюючись із ним рідинами, мікрофлорами, набираючись свіжих інтелектуальних вірусів.
Не треба так.
Хто каже про фільтраційні табори? Я кажу про фільтраційні табори? Та ні, що ви, певно почулося.
Проте кожен приїжджий росіянин має надовго потрапляти у свого роду уявну карантинну камеру: приїхав то й приїхав, але знаєш... Ось тобі їсти, пити і коробка від холодильника. Посидь у ній, будь ласкавий, може років з десять, побачимо чи ти не інфікований. І бажано з закритим ротом, бо повітряно-крапельний спосіб поширення, знаєш, нам не треба цього.

Бо вірогідність того, що сьогодні вони будуть свідомо чи несвідомо використані для завдання нам шкоди - зависока, рівень ризику є надмірним і неприйнятним. А ми, як суспільство і як держава все ще занадто слабкі, аби протистояти вірусам та бактерями, якими вони (можливо навіть без злого умислу) щедро діляться з оточуючими.
Це не моє порівняння, але дуже влучне: хвора людина не може їсти все те, що може їсти здорова. Хвора людина не може їсти неякісну їжу, бо неякісна їжа може вбити ослаблений організм. Наше суспільство все ще дуже хворе росією, і кожна нова доза інфікованого матералу є для нас вкрай шкідливою.
Ми одужуємо і одужаємо. Але зараз ще зарано.

Тут хтось традиційно зауважить що цим ми визнаємо свою слабкість, зізнаємось у тому, що все ще незахищені перед впливом та пропагандою.
Так, зізнаємось. А хіба це не так? Свої слабкості потрібно знати і усвідомлювати так само, як і свої сильні сторони.

В перспективі, коли (якщо) українська держава і українське суспільство подорослішають достатньо, щоб переварювати і асимілювати російських емігрантів - вони будуть нам корисні, як і будь-які інші залучені в економіку мізки чи робочі руки. Зараз ще ні.
Ксенофобія? Не жартуйте так.
Я люблю усі створіння, окрім хробаків та росіян.

Це не ксенофобія, це відраза. А у випадку з росіянами, ще й інструмент самозахисту.
У нас війна, до речі (може хтось забув).

Тобто від логіки "апріорі друг, а там розберемось" ми маємо перейти до логіки "апріорі ворог, а там побачимо". І кожна дія, кожне слово піддослідного об'єкта має проходити через цей файрвол.
Саме так, бо за протилежного, наразі поширеного у нас ставлення "друг, поки не доведе зворотнє" такий "уявний друг" встигне добряче насмітити у головах до того моменту, коли проявить себе. А це сьогодні завелика розкіш.

І знаєте, що головне? Ті, з їх числа, хто варті уваги - зрозуміють.
Мені доволі неприємно писати про все це. Я хотів би, щоби світ був іншим, щоби він змінився і переступив через ці атавізми дикого тваринного співіснування. І колись я був переконаний, що це вже сталося. Та я помилявся. Світ та його базові закони не змінюються з того часу, коли перша примітивна істота у водах світового океану вкусила за дупу іншу. І змінити ці обставини не в наших силах.
Ми часто декларуємо бажання бути кращими за тих, хто нас оточує, але це маячня. Цей особливий шлях, по якому ми намагались іти, привів нас до війни. Є правила, і ми маємо грати за ними, щоб вижити. Грати краще за суперників.
Ми не маємо їм співчувати, ми не маємо їм допомагати, ми не маємо їх рятувати. Ми їм нічого не винні, і вони нам нічим не корисні.
Ми маємо бути жорсткими і прагматичними.
У відповідь на кулю, у відповідь на ненависть, у відповідь на посмішку і на протягнуту руку.
Жорсткими і прагматичними.

______________________________
Лариса Васильєва
(справочно - это не та Васильева, которая из Рашки):

"1 января сего года Тверской спалился на фальстарте разгона волны "Гонгадзе-2" и "Врадиевка-2 на всю Украину, которые по замыслу Кремля должны были привести к "Украине без ... ".
Как повод, грязно было использовано убийство Ноздровской.
Мною Тверской был пойман на горячем прямо посреди впаривания этой методички развесившей уши украинской аудитории. Тверской с полуоборота сорвался на хамство, поскольку мое вмешательство сильно подрывало выполнение задачи.
Разразился скандал, за меня вступились люди, которые даже скрины успели сделать до того, как он забанил и их.
А странности за товарищем Тверским я давно замечала, не удаляла, не лайкала, наблюдала.
И подловила. Нечаянно.
Сейчас у меня сомнений нет - Тверской работает против Украины.
А высший цинизм состоит в том, что еще и за деньги украинских восторженных барышень, одиноких женщин и сердобольных бабушек.
Но убеждать никого ни в чем я не собираюсь. И меня не надо, ОК?
Просто примите к сведению.


Виктор Собко:
"С 2012 года, то есть еще далеко до войны, я точно знал, что россияне бываю "плохие", - те, которые откровенные фашисты-убийцы. Которым идеал всех разбомбить, расстрелять и зарезать. Резать крошить терзать, вешать, рвать, рубить, пилить и так далее, чтобы кровь лилась реками, чтобы камня на камне не осталось.

Но есть россияне и либеральные, демократичные, мягкие и добрые.
Вот эти либеральные, они категорически против бомбежек, резни да и вообще, крови.
Они уверены, что можно все делать тихо.
Например, вывезти на Колыму, подняв с постели, из +20 в минус 30, и не нужно патронов тратить.

Или газы есть в изобилии, родина наклепала, девать не куда. Все тихо и без шума и крови. Да и имущество остается неповрежденным.
Больше никаких россиян в природе не существует.
Это комплексное мероприятие.
Воспитание такое.
Это не генетика. Детки, воспитанные в Америке, вырастают американцами.
А все, кто воспитан на территории Снигирии, получаются только такими.
Если это изначально принимать за аксиому, то не будет ни какого удивления, узнав, что выдающийся политик современности Соболев-Зимин, воспитан строго в российском духе.
(И все, кто переехал в Украину в возрасте более 14-и лет - чистокровный россиянин, со всем вытекающим.)
Поэтому, просто нужно подождать, когда из россиянина вылезет настоящая натура.
У меня был сотрудник, проживший в Украине почти два десятка лет, сразу после армии остался тут жить, который очень крепко напившись, открыл душу рассказом, как он нас и всю страну ненавидит и мечтает все это утопить в крови, именно потому, что мы несоизмеримо лучше россиян живем.
"Нормальных" россиян, в общепринятом смысле, не существует в природе.
Это миф.
Фантазия.
Теоретическое предположение, не подтвержденное практикой"



Украинцам упорно закидывают очередной гебнявый проект формата "сладкий мальчик".
Только вот был "актер Пашинин", теперь - "блогер Тверской".
Ну, украинцы-то уже в курсе.
Понимают, что почем - и что НИЧЕГО годного из-за поребрика к нам не приедет.

(А если и приедет, то будет сидеть и молчать тихонечко в тряпочку).
Украинцы-то уже в курсе.
А малороссы еще "разбираются", "ковыряются", устраивают совместные проекты - а там, глядишь, побегут завтракать на границе.

Жаль наблюдать в своей стране малороссов.
А.Левітов

Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

  • 0 comments