Сьогодні під Верховною Радою ті, що "КолоРади", прибрали частину наметів.
Казали що приберуть 10, але частина ніби примерзли.
Найближчими днями мітингарі планують прибрати ще частину наметів. Обіцяють не прибирати все – мовляв чогось залишать. Скільки простоять ті – побачимо.
Ще у вересні, якщо хтось забув, нам дострокові вибори обіцяли.
Під ВР прибирають намети… Ну що ж? Завершилася ще одна лихоманка імені великого реХВорматора і грантів животворячих. Завершилася пшиком ще одна спроба роздмухати масовий протест, шляхом безмежного популізму і грошей «бабці Курченко». І, певно – ще не про всіх «бабусь» нам розповіли.
Під ВР прибирають намети… Від вересня місяця ми жили в постійному очікуванні ЧОГОСЬ… Що от щось вони вчинять. Що от буде ще щось, до чого ми не готові. Та ні. Вийшло все вкрай банально. Популістські гасла + мітинги та ходи. Потім – знову гасла і ходи. Потім – знову… На вулиці ніби повернулися часи акції «Повстань, Україно!» і давно запилені й підзабуті технології Юлії Володимирівни – нічого нового за 15 років, вона схоже так і не винайшла. Україна пішла вперед, а ці – залишилися такими самими.
Під ВР прибирають намети… Чого ми тільки не надивилися за ці місяці? Обпечених війною поліцейських, які сміялися з «учасників АТО» що ставили туристичні намети по 40-50 хв. "Мітинги по 40 000", на площах де і 10 тисячам нема де розвернутися. Штурм розбуреним натовпом «Нових сил» театру разом з глядачами і дітьми та американським джазом. Шабуніна, який безсило гукав: «Що вам зробити, аби ви нас полюби…» вибачте, «аби ви прийшли до нас на мітинг?» Борцунів, які мов від чумного, сахалися від Саакашвілі коли спливла «бабця Курченко». «Міхо який живе на/без даху!» Парасюка Ногастого. Прикордонників у «Сулгуні» - і розпач/радість «відданих соратників». Соболєва, який двох слів не в’язав в розмові з реальними, а не рядженими ветеранами АТО. Тощо і тощо...
Під ВР прибирають намети… Слова нардепів-борцунів-грантожерів, про мільйони громадян які прийдуть і скинуть чинну владу, аби привести на вкладу "колишніх", в обозі яких на потоки сядуть вони самі, виявилися повним блефом. Навіть після «бабці Курченко», зібравши усі свої сили та кинувши в бій мабуть усі свої останні резерви - максимум, який вони змогли вивести на вулиці це пара десятків тисяч людей. Усі інші їхні перфоманси – від 1000 до 7000 людей. Для міста з населенням 3 мільйони осіб, офіційно – дрібниця. Не достукалися вони до людей. Не повірив їм Київ. Та й вся Україна – так само, якщо чесно. І це – нормально. Україна втомилася слухати солодкі казочки пожирателів смачних грантів. Україна – вкалувала. Україна має безліч претензій до влади нинішньої, але Україна – не те дурне дівчисько, аби йти за першим ліпшим-язикатим.
Під ВР прибирають намети. І я тихо пишаюся тим, що всі ми, з українською владою на чолі, таки зуміли обійтися без крові і ексцесів. Розгону мітингів, до яких палко закликала частина товаришів, так і не сталося. Ніхто не дорікне нинішній владі тим, що опозицію собі вона розігнала кийками – як Саакашвілі. Це потребувало нечуваної витримки і сил. Але влада – впоралася. Картини дівчат які приносили бутерброди і каву поліцейським, а не протестувальникам, казали самі за себе.
Під ВР прибирають намети… Власне – саме про це ми казали, ласуючи кавою на Хрещатику. «Ще пара місяців – і край».
Так воно і сталося. І хоча я переконаний – відсунуті від влади «колишні» не покинуть своїх спроб у владу таки пролізти, хоч очевидно – ці намети не останні (а коли дядька Петра оберуть на другий термін, ми сказимося від протестувальників всіх можливих калібрів), все ж таки душу гріє солодке відчуття: «Ми вистояли. Ми примусили їх себе побачити. Ми не дали їм занурити нашу країну у хаос на радість ворогові». А значить – зможемо знову і знову. Ми стали сильніші.
І саме тому, серед іншого – під ВР прибирають намети.
Д.Вовнянко