Кава опівдні відбулася.
Чесно ходив між людьми зо дві години. Придивлявся, прислухався і до людей і до власних відчуттів – що то є. Ну так, хто упізнавав крізь капюшон, то селфіки, ага скрізь кривро-косо, але живо, навіть смішно.
Чого там не було?
Не було політики у левової частки кавування. Так, були окремі клоуни із придуркуватими плакатами, були люди, які вирішили за потрібне наголосити, що вони п»ють каву без цукерок взагалі, був якійсь молодняк, який випендрився фаєрами, вивісив недолугій плакат і звалив… але політики я не відчув.
Не було ЗА когось, або ПРОТИ когось. Н е б у л о.
Не було бажання когось взути кількістю. Те, від чого пригорало половина Фейсбука, вилилось в жарти. Добрі жарти. Люди, які були сьогодні на Майдані в Києві пубертатним бажанням мірятися пісюнами із Міхомасовкою не хворіли. Вони з тої масовки і спроб порівняння сміялися.
Не було жодної агресії. Взагалі ні до кого. Попри строкатий склад учасників і велику кількість людей, що пройшли війну, бажання комусь вломити я не відчув. Знаєте, це коли у сильної людини немає потреби демонструвати силу.
Що там було?
Було умиротворення і спокій. Була радість бачити людей, з якими не було змоги розвіртуалізуватися від початку війни. Була іронія щодо фріків. Було відчуття добра і плеча.
Так, було багато гумору. Кавомани разом шукали 20 тисяч звезених тітушок, гуртом вигукували бюджетників і ділилися «гонорарами», сміялися над легендами про «порохоботів» і мірялися, хто частіше «бот» для неадекватів.
Було багато жінок, були діти. Усі пригощали один одного (був імбирний чай… спиртного н е б у л о). Чесно, я солодощів наївся на пару місяців вперед.
Коли перша хвиля селфі спала, було багато ситуативних поточних розмов на всякі актуальні для конкретних учасників теми. Знаєте, я не помітив буяння демагогії (клоунів-віщунів, що кричали щось перед телекамерами в розрахунок не беру).
Було багато «дякую» один одному з різних приводів і підстав. Бо декому потиснути руку вдавалось впринципі вперше, хоча бажання було давно.
Було багато РІЗНИХ людей, які точно не є однодумцями в питаннях політики, чи вектору розвитку, чи політичних симпатій. Розрив шаблону? Отож.
Звісно були і ті, хто підтримує (не все схвалює, але аргументовано підтримує) чинну владу… були ті, хто стоїть на позиціях – передоз популізму з усіх боків знищує інтерес до політики впринципі, а це зло, яке аговкнеться нам усім без виборністю на виборах… були ті, хто цілком тверезо наголошує на потребі нового політичного руху (партії, партІЙ) який би був цивілізованим, безпопулістичним (!), конкретним, якісним – та сама партія середнього класу, український неоконсерватизм чи республіканство… були ті, хто усвідомлюють – істерички від політики, це загроза державності як такій, взаємопоборення завалить країну і переможців не буде. Були різні, але… Усе вище написане щодо позицій і поглядів я знаю із ФБ профілів тих людей. Тобто, на самому кавуванні про це геть не йшлося. Напевно спільним знаменником для присутніх було - вони вважають склянку наполовину повною. При цьому розуміють, що її треба наповнювати далі.
Була ротація. Тут намагаються аналізувати фото, підраховувати скільки прийшло чи у Саакашвілі було більше. Ну дурням нема що робити, нехай рахують, я ж зауважу, що люди приходили, відходили, поверталися. Групками сідали у навколишніх кав»ярнях, як підсихали поверталися під дощ.
Враження.
Це чисто особисте ЯНМДешне ІМХО. Головний спонтанний (я ще раз наголошу на цьому для окремо «талановитих» - спонтанний) підтекст кавування – в країні є адекватні люди, які цілком свідомі багатьох проблем, але при цьому не валяють дурня, не впадають в істерики, не закликають до заколотів, не погрожують нікому. Ці люди можуть бути критиками влади, можуть її підтримувати, можуть хотіти нових політиків, але усі вони спільні в одному – їх бісить зведення на пси політичного діалогу і взагалі стагнація політикуму. Це стосується і деградації так званих «нових». Знову ж таки, це я роблю висновок співставляючи хто був і позицію тих людей, яка є публічною в їх профілі ФБ. На площі про це не йшлося.
Саме такі люди були базою Революції Гідності. Це їх кликали, коли вимагали, щоб Київ встав. Це середній клас, який усвідомлює усі недоліки старої генерації політиків, але й бачить інфантилізм нових. Ці люди активні, але вони ідентифікують «липу» і роблять хід не тоді, коли їх хочуть використати, а коли вони самі вважають за потрібне. Ясна річ, не усі, хто є із притомних в столиці були на Майдані. Я тут про типаж, а не про кількість.
Висновок?
В країні шалений попит на реально нових дієвих, конструктивних, розумних, україноцентричних політиків. Але такий же попит і на горизонтальну комунікацію. Ми можемо само організовуватися просто так. Ми не розучилися бути добрими до своїх, і навчилися бути жорсткими до ворогів. Ми не дамо будь-яким політикам присвоїти ці уміння, але готові наділити довірою тих, хто її вартий. «не дамо» в сенсі або не встанемо на заклик тих, кого не сприймаємо, або встанемо тоді, коли вважаємо за потрібне МИ. Ми свідомі, що ніхто нашу довіру не приватизує.
Люди із такою логікою давно визначилися, що хочуть. Просто ще не зовсім вміють кристалізувати це в щось текстуальне (та й не їм це треба робити, насправді). Тому й висмикують потрібні думки в тих чи інших ЛОМів. А головне – таких, людей багато. Опитування в цих випадках говорять про «ті, хто не визначився», але це не так. Просто ці люди визначилися (більш-менш) із сенсами і тепер чекають, хто із політиків почне тим сенсовим маркерам відповідати.
Словом… нас – рать.
А кому це не до вподоби, то читати без дефісу.
Дяка за каву і смаколики.
Із Різдвом.