З початком російської агресії Україна втратила 20% свого промислового потенціалу (в Криму та на Донбасі). Адже там залишилися не лише "убиті" підприємства та дотаційні шахти.
Ось навскидку, що ми втратили лише в Луганські області:
- "Поліпак" - сучасне підприємтиство, яке виробляло гнучкі пакувальні матеріали для харчової промисловості;
- Електромеханічний завод - його вивезено до Росії;
- Луганський картонний комбінат;
- Луганський авіаремонтний завод;
- ЗАТ "УкрБат" - лужні акумулятори для промисловості, авіації та армії, а також пальчикові батарейки;
- НВК "Лутугінський завод прокатних валків" - валки для прокатних станів;
- Первомайський завод електродвигунів - унікальне підприємство, єдине, яке виробляло електроджвигуни великої та надвеликої потужності;
- Стаханівський завод ферросплавів;
- Стаханівський вагонобудівний завод.
Це - лише маленька доля з десятків і сотень підприємств. Про металургійні комбінати, які давали левову частку надходжень валюти (через що "впала" гривня) я уже не кажу.
Це просто диво, що ми взагалі встояли і не загинули під уламками розбалансованої економіки з розірваними технологічними ланцюжками, з втраченим ринком збуту в Росії. Диво, яке ще вивчатимуть економісти та історики. Пригадуєте, як у 2014-15 роках у Москві кожного дня чекали на дефолт і колпас нашої економіки? І європейські експерти досі дивуються "Українському чуду".
Чого це вартувало - знають Яценюк, Гройсман, Порошенко, Яресько, Гонтарєва та інші "некомпетентні".
Але наші "зрадофіли", накручені ольгінськими тролями та путінськими наймитами в Україні, цього упритул не бачать.
А ще я пригадую, як у 2014 році "професійні українці" рвали на собі рубахи й клялися жити в нетоплених квартирах на самій картоплі, аби перемогти у війні з Росією та вимагали реформ "як у Польші".
Хати у нас начебто теплі, і до картоплі оселедця можемо купити, а до них - перцівочки. Але кудись той запал "професіних" подівся. Чи був він щирий - той запал? А, мо, то було звичайне бахвальство на кухнях?
Принаймні, я ще не забув, як у найстрашніші місяці 2014-15 років, коли російські "іхтамнєти" та місцеві сепаратисти сунули, мов орки Сарумана на Годрікову западину - вони ховалися від мобілізації "на заробітках" в Польщі та Росії.
"Хай син Порошенко воює".
До речі, ось вам різниця між "злочинною владою" та її "скидателями".
Син Юрія Луценка відвоював 1,5 місяця у складі гаубичного артдивізіону (на фото).
Так - лише 44 дні, але в реальних боях, на передовій.
Поки дехто ховався у Москві, будуючи дачі російським генералам.
І син Порошенка воював в артилерії влітку 2014 року.
Хай не в найгарячіших точках, але в зоні АТО. Там, де могло "прилетіти".
Ольгінські "товаріщі" приклали максимум зусиль, аби облити його брудом, доводячи, що це брехня і піар. І їм це вдалося. Наші "професійні українці" і зараз верещать "вивсьоврьотє".
А ось Толік Гриценко свого сина влаштував на "козирну" посаду командира зенітного підрозділу, який охороняв небо... Дніпропетровського аеропорту.
Відчуйте різницю.
Можете і далі вірити гриценкам-тимошенкам-семенченкам.
Можете вважати їх геніальними полководцями.
Як казав Семен Фарада у фільмі "Чарівники" - "Каждый заблуждается в меру своей возможности".
"Возможності" у фанатів гриценка-тимошенко-семенченка в цьому плані неймовірні...
P.S. До речі, автор реформ у Польші пан Бальцерович через 2 роки після того, як їх почав, змушений був піти у відставку - поляки звинувачували його у "геноциді".
І лише через 7 років Польша відчула позитивні здвиги й Бальцеровча було нагороджено найвищим орденом держави.
Правда, Польща не втрачала територій з 20% промисловості, і не воювала з Росією.
П.Бондаренко